Mat 26 | UkrOgienko | STEP | І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням:

Matthew 26

Ісус ізнов нагадує про Свою муку

1 І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням: 2 „Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“.

Синедріо́н ухвалює забити Ісуса

3 Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою, 4 і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити. 5 І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“.

Нама́щення Ісуса миром

6 Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного, 7 підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі ^{▼▼Возлежав, пор. Мт. 9. 10.} Він. 8 Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство? 9 Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“. 10 Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені. 11 Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте. 12 Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій. 13 Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“

Юдина зрада

14 Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, 15 і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків. ^{▼▼Срібняк, грецьке άργύριον — срібна гебрейська монета, статир срібний шекель, рівняється 4 драхмам.} 16 І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його.

Тає́мна Вечеря

17 А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі? 18 А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“. 19 І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти. 20 А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл. 21 І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“. 22 А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“ 23 А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене. 24 Людський Син справді йде, ^{▼▼Грецьке ύπάγει — іде, підлягає.} як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“ 25 Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“. ^{▼▼„Ти сказав“ — це підтвердження запиту, цебто: так. Пор. Лк. 22. 70.} 26 Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“. 27 А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі, 28 бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів! 29 Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“.

Учні наостанку спокусяться

30 А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли. 31 Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“. 32 По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“. 33 А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“. 34 Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. 35 Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні.

Стражда́ння в Гефсиманії

36 Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“. 37 І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити. 38 Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“. 39 І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша ^{▼▼Чаша — гебраізм: доля, наступаюча доля.} Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“. 40 І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною? 41 Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“. 42 Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“ 43 І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були. 44 І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши. 45 Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський. 46 Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“

Стражда́ння і смерть Ісуса Христа́.

Схо́плення Ісуса

47 І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями. 48 А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то ^{▼▼Цебто привітаю поцілунком, за тодішнім звичаєм.} Він, — беріть Його“. 49 І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, ^{▼▼Радій — це звичайний привіт у греків при зустрічі, наше: здоров будь! Пор. Лк. 1. 28.} Учителю!“ І поцілував Його. 50 Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його. 51 А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо. 52 Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть. 53 Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в? 54 Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“ 55 Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви. 56 Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали.

Нічний суд у Кайя́фи

57 А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. 58 Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець. 59 А первосвященики та ввесь синедріо́н ^{▼▼Синедріо́н — сейм гебрейський, найвища влада церковна, судова й політична.} шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, 60 і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє, 61 і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“. 62 Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“ 63 Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“ 64 Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“ 65 Тоді первосвященик розде́р одежу свою ^{▼▼На знак великого смутку, чи болю, чи обурення у гебреїв був звичай роздирати одежу свою.} та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу! 66 Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“

Знущання над Ісусом у Кайяфи

67 Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били, 68 і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“

Петро тричі відрікається Ісуса

69 А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“ 70 А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“. 71 А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“ 72 І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“ 73 Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“. 74 Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї. 75 І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.